Наукові праці

Другие научные аспекты

• Применение вейвлет-преобразования для получения электрокардиографического сигнала слабой интенсивности

  [:ru]Применение вейвлет-преобразования для получения электрокардиографического сигнала слабой интенсивности / В. Н. Запорожан, Л. С. Годлевский, В. П. Новиков [и др.] // Український журнал телемедицини та медичної телематики. – 2010. – Т. 8, № 1. – С. 36–40. В исследовании приведены данные выделения фонокардиограммы плода и фонокардиограмы, которая зарегистрирована микрофоном мобильного телефона, проведенные с применением вейвлет-анализа. Качество полученных сигналов повзоляет характеризовать ритм деятельности сердца. The data on the extraction of fetus phonocardiogram as well as cardiogram detected in adult persons with mobile phone microphones, which was made on the basis of wavelet transform basis, are deliv-ered. The quality of gained signals permits to characterize he rhythm of heart activity.[:]

• Запорожан В. М. Взаємозв’язок мотивації досягнень та успіхів у навчанні у студентіа медичного факультету

  [:ru]Запорожан В. М. Взаємозв’язок мотивації досягнень та успіхів у навчанні у студентіа медичного факультету / В. М. Запорожан, Л. Р. Нікогосян, К. В. Аймедов // Медична освіта. – 2011. – № 2. – С. 108–113. У роботі йдеться про сучасний стан проблеми викладання акушерства та гінекології студентам медичного факультету. Проведено паралель між мотивацією досягнення успіхів у житті та рівнем отриманих балів при навчанні вказаної дисципліни. Відмічено недоліки існуючої системи викладання «непрофільного» до майбутньої праці предмета. Наведено власний досвід роботи з групами студентів-медиків на кафедрі. Надані практичні рекомендації. The modern information is in-process resulted about the problem of teaching of obstetrics and gynecology to the students of medical faculty. A parallel is conducted between motivation of achievements of successes in life and level of the received marks the study of the mentioned discipline. The lacks of the existent system of teaching of «untype» for the future professional object activity are marked. The own experience is resulted with the groups of students-physicians at the department. Practical recommendations are offered.[:]

• Досвід впровадження принципів доказової медицини в навчальний процес на кафедрі акушерства і гінекології №1 Одеського національного медичного університету

  [:ru]Досвід впровадження принципів доказової медицини в навчальний процес на кафедрі акушерства і гінекології №1 Одеського національного медичного університету / В. М. Запорожан, В. Г. Марічереда, А. Г. Волянська, Є. А. Полякова // Нові напрямки впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих медичних і фармацевтичному навчальних закладах України ІІІ-IV рівнів акредитації : матеріали Всеукр. наук. навч.-метод. конф., 12-13 трав. 2011 р., Тернопіль // Медична освіта. – 2011. – № 2. – С. 62–63. В статті висвітлено досвід впровадження методів доказової медицини в лекційний курс та методику практичних занять у лікарів і студентів 4-6 року навчання. Знання результатів рандомізованих досліджень методів лікування розширює кругозір лікаря у його лікарській практиці. The experience in introduction of evidence-based medicine methods in the lecture course and technique of practical training at doctors and students 4-6 year studying is adduced in the article. The knowledge of results of randomized researches of treatment methods expands and outlook of the doctor in medical practice.[:]

• Англомовне навчання як стимулятор якості освіти та міжнародних контактів

  [:ru]Англомовне навчання як стимулятор якості освіти та міжнародних контактів / В. М. Запорожан, В. Й. Кресюн, М. Л. Аряєв, О. В. Чернецька // Нові напрямки впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих медичних і фармацевтичному навчальних закладах України ІІІ-IV рівнів акредитації : матеріали Всеукр. наук. навч.-метод. конф., 12-13 трав. 2011 р., Тернопіль // Медична освіта. – 2011. – № 2. – С. 45–47. У статті викладено 15-річний досвід викладання студентам-іноземцям англійською мовою і відображено активну міжнародну діяльність науково-педагогічного складу університету з інтеграції медичної освіти України у Світовий освітній простір. The paper presents a 15-year experience of teaching of foreign students in the English language and reflects active international activity of the scientific and pedagogical staff of the University as to the integration of medical education of Ukraine into the world education.[:]

• “Патент продано!”

  [:ru]"Патент продано!" 4 червня Дискусії про те, чи варто фінансувати науку в складні для країни часи, відбувались і в кризові роки, і в некризові. Так уже сталося, що науку й освіту в нас фінансують за залишковим принципом. Обсяг бюджетних асигнувань у науку в Україні протягом останнього десятиріччя не сягав вище 0,3—0,4% ВВП, тоді як у країнах ЄС на це виділяють удесятеро більше. Зрозуміло, що стан економіки країни не дає змоги вирішувати всі наболілі питання одночасно. Але ми приречені шукати шляхи виходу із того складного становища, в якому опинилась наука. Астровимірювальні системи казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» — приклад успішного застосування наукових розробок на практиці. Фото Володимира ЗAЇКИ Паралельні світи Новацій без інвестицій не буває. Ми 20 років живемо в ринкових умовах, а все ще, як колись, сподіваємося тільки на бюджетне фінансування наукових досліджень. Життя диктує свої правила, які вимагають від науковців учитися заробляти гроші. Тобто йдеться про комерціалізацію науки, про те, що результати наукових досліджень мають стати привабливими для придбання. Так, продаж наукоємного продукту щороку додає до бюджету США 700 мільярдів доларів, Німеччини — 530, Японії — 400. На жаль, лише 10% розробок українських науковців упроваджуються у практичну охорону здоров’я та загалом у широке виробництво. Ще менше ідей отримує широку популярність у світі й лягає в основу фундаментальних досліджень міжнародного значення. Головна проблема української науки — брак попиту на неї. В Україні наука і бізнес живуть у паралельних світах і рідко перетинаються, тоді як на Заході світ для них спільний. На жаль, буває так, що винаходи наших науковців — нове обладнання чи інструментарій, інші інновації — не застосовують в Україні, зате вони швидко знаходять дорогу за кордон. Патенти на винаходи продають, а наші лікувальні заклади інновацій не отримують і мають купувати їх за кордоном. Наведу приклади. Харків’янин Анатолій Малихін винайшов апарат, який аналізує кров без крові. Електронні датчики фіксують на тілі пацієнта, і вони видають понад сто показників здоров’я. Цей апарат встановлено майже на всіх «швидких» Китаю, Чехії, Об’єднаних Арабських Еміратів. Нещодавно в Угорщині побудували завод для виробництва винаходу українця. Патент продано, а в Україні цього апарата немає. Ще приклад. Чергове медичне досягнення українських хіміків і біологів — батумін — засіб, який швидко і ефективно знищує стафілокок. Бельгія одразу зацікавилась ним, купила патент і почала масове виробництво. В Україні батуміну не виробляють. І таких прикладів багато. Тобто важливо, здійснюючи комерціалізацію науки, не вихлюпнути з водою і дитинку. Ось чому вкрай потрібне об’єднання науки і виробництва. «Ловити мишей» потрібно навчити Насправді у країні вже є певний досвід створення інноваційних моделей господарювання, які за прикладом Силіконової долини (США) поєднують наукову діяльність, підготовку фахівців, виробничі структури та бізнес. Цим, по-перше, скорочують шлях наукових розробок до їх упровадження у практику, а, по-друге, створюють нові механізми фінансування, що полегшує бюджетну складову науки. Історія інноваційних парків в Україні налічує понад 7 років. За цей час з ініціативи деяких вищих навчальних закладів та галузевих академій створено їхню мережу. Досвід наукового парку Одеського національного медичного університету переконливо довів, що нові моделі господарювання — та ідеологія, що дає змогу в нових політичних та економічних умовах підтримувати наукові розробки, які можуть стати стартапами для інших комерційних дослідницьких проектів. За підтримки органів державної та регіональної влади, з використанням європейських грантів університет має відповідну інфраструктуру: п’ять власних клінік, Навчально-інноваційний центр практичної підготовки лікаря, Центр трансферу інноваційних технологій. Саме вони стали тими науково-виробничими майданчиками, де впроваджуються в практичну площину охорони здоров’я результати наукових досліджень та готують сучасні наукові кадри. Нові підходи в медицині вимагають міждисциплінарних досліджень. Пріоритетна спрямованість на розробку і впровадження в лікувальний процес новітніх медичних технологій, складної техніки потребує відповідних підходів до підготовки лікарських кадрів. Відомо, що в Україні проблема не тільки з медичними, а й із науковими кадрами. Дехто перейшов до бізнесу, багато людей поїхали працювати в інші країни. Коли в науці працює тільки старе покоління — це трагедія, коли тільки молоде покоління — це комедія. Повинно бути розумне поєднання. А для цього потрібно створити умови, щоб займатися наукою в нашій країні було цікаво, престижно і вигідно насамперед молоді. У світі віддають перевагу освіті через дослідницький процес, коли студент із першого курсу має змогу працювати над незалежним дослідницьким проектом у добре оснащеній лабораторії або симуляційному центрі із сучасною технікою та технологіями під опікою професора чи іншого науковця, слухає лекції видатних учених, опиняється в умовах, коли він мусить знайти рішення. Вважаю, що давно назріла проблема створення на базі Національної академії медичних наук академічного університету, який би готував кадри для науково-дослідних інститутів за найбільш перспективними спеціальностями з огляду на світові тенденції та спроможних брати активну участь в модернізації галузі. Треба підвищити взаємозв’язок академічної й вишівської науки. Академічні інститути повинні брати участь у формуванні базових кафедр університетів, провідних ВНЗ країни. Університети мають готувати такого випускника, який зможе поєднати свої майбутні винаходи з підприємливістю і буде готовий розвивати свій бізнес. І немає значення, де він реалізуватиме себе: в науці, політиці чи культурі. Головне, щоб мав базові знання і навички, зокрема економічні. Вважаю, що це слушний шлях. У Європі кажуть: «Не важливо, якого кольору кіт — чорний чи білий. Важливо, як він ловить мишей». Наукові парки можуть гідно упоратися з підготовкою кадрів нової формації. Вулиця з двостороннім рухом Попри те, що сучасні інноваційні моделі вже добре себе зарекомендували навіть в Україні, є і законодавча база, і політична воля, але фінансування науки, особливо медичної, не стає кращим. Одна з причин — брак у країні чіткої системи експеримент — теорія — практика. Робота Центру трансферу медичних технологій, створеного на базі наукового парку Одеського медуніверситету, в кілька разів прискорила імплементацію інноваційних розробок, новітніх медичних технологій та інших результатів наукових досліджень у практику лікувальних закладів. Але слід порушувати питання про створення на базі профільної академії національного центру трансферу медичних технологій. Учасниками центру мають стати профільні науково-дослідні інститути, університети, лікувальні заклади, виробничі підприємства та суб’єкти підприємницької діяльності, які займаються наданням медичних послуг населенню, виробництвом лікарських засобів, медичного обладнання та видаткових матеріалів, а також інноваційні фонди, комерційні банки, страхові компанії тощо. Основні його завдання — забезпечення експертної оцінки нових технологій, укладання договорів щодо наукової, технологічної та інвестиційної співпраці і кооперації, залучення інвестицій у науковий медичний комплекс України. Науковці та бізнесмени мають стати партнерами у спільній праці на початковій стадії розробок, а не як тепер — один продавець, а другий покупець. І останній не хоче придбавати готові технології, бо це вже ідеї вчорашнього дня. Періодично виникає запитання: «А чи можна зробити науку повністю самоокупною?» На мій погляд, це був би фантастичний і нереальний проект. Наука не самоокупна і ніколи такою не буде. Насамперед фундаментальні дослідження. На їхній базі прикладна наука виконує розробки, які впроваджуються в життя суспільства. Гроші, які держава спрямовує на науку, слід витрачати саме на базові дослідження, а не як нині — всім потрохи, а користі мало. Інша річ — прикладні дослідження, які в усьому світі фінансують комплексно. Національна академія медичних наук України має докорінно змінити логістику діяльності, створити на базі провідних інститутів науково-виробничі майданчики, переорієнтувати роботу фінансових і юридичних відділів на залучення до спільної роботи з НДІ представників підприємництва та бізнесу, розробити відповідні правила використання науково-клінічного ресурсу. Треба працювати з усією вертикаллю закладів охорони здоров’я для впровадження інноваційних лікувально-діагностичних технологій, отримання зворотної інформації для супроводження реформи галузі. Найважливіше завдання академії — інтернаціоналізація науки, особливо з огляду на асоціацію України з ЄС, що дасть змогу органічно влити нашу науку в європейську систему, і науковці подаватимуть дослідницькі проекти на конкурси для фінансування їх із коштів Євросоюзу. З огляду на сучасні умови, гадаю, країна потребує нового закону про наукову діяльність. Чинний закон було ухвалено ще 1998 року, багато його положень застаріли та стримують розвиток сучасних напрямів діяльності наукових установ. Нині більшість вітчизняних бізнесменів не мають бажання працювати з науковими установами. Передбачаючи певні ризики, які створюють новації, вони не хочуть вкладати гроші в наукові дослідження. Простіше вкласти в готовий продукт, нехай буде дорожче, але прибуток можна отримати одразу. Тож потрібне істотне податкове стимулювання витрат підприємств, незалежно від їхньої форми власності, на виконання інноваційних проектів, удосконалення кредитної політики, налагодження дієвого державно-приватного партнерства. Інвестиції — це вулиця з двостороннім рухом: інвестор повертає свої гроші, а держава отримує нові технології, інноваційні проекти, робочі місця тощо. Інакше не буває. Поки ми всі — науковці, чиновники, законодавці — умовлятимемо та закликатимемо одне одного, а ставлення до науки в нашій державі найближчим часом не зміниться, то за одне — два десятиліття втратимо навіть залишки того потужного наукового потенціалу, яким ще й досі пишаємося. Час вимагає переходити від філософії виживання в науці до філософії розвитку. Валерій ЗАПОРОЖАН, ректор Одеського національного медичного університету для «Урядового кур’єра» При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua[:]

• Як виховати волонтера

  [:ru]"Як виховати волонтера" Студентські загони Одеського медичного університету понад десять років беруть під опіку нужденних малих і старих Як відомо, волонтерський рух зародився в 1920-х роках у Європі й швидко поширився багатьма країнами, охопивши різні галузі. Загалом волонтер — це людина, яка добровільно на безоплатній основі займається суспільно корисною діяльністю. У лексиці українців це слово з’явилося порівняно недавно, воно пов’язано, хоч як прикро, з війною. Ще на початку кризових 1990-х наш університет мав змогу відчути, що таке волонтерська допомога. Саме тоді ми безкоштовно отримали від Світової федерації українських лікарських товариств (США) обладнання для створення власного видавничо-поліграфічного комплексу, а також перші в країні англійсько-українські словники медичних термінів. Українськомовний підручник з акушерства і гінекології для медичних університетів ми видали за кошти української діаспори. Лікар має бути милосердним Пізніше плідна співпраця переросла у творчу і особисту дружбу з професорами Павлом Джулем і Михайлом Цегельським. Ми у співавторстві написали не одну книжку. Ця допомога стала для університету корисним уроком, і відтоді ми й самі розпочали волонтерську роботу, тим більше, що вона має стосунок до професійної підготовки медичного працівника. Упевнений, що під час навчання майбутнього лікаря дуже важливо не тільки дати студентові певну суму знань, а й сформувати його як особистість милосердну, здатну співчувати, готову прийти на допомогу хворій людині, навіть жертвуючи собою. Понад 10 років тому ми започаткували в університеті два волонтерські загони. Один з них, «Милосердя», співпрацює з Одеським територіальним центром надання соціальних послуг населенню. Студенти у вільний від занять час допомагають літнім людям, хворим, самотнім, які залишилися без опіки рідних. Другий волонтерський загін — «Майбутнє» — опікується дітьми, які перебувають у міських притулках Одеси. Наші вихованці не тільки передають їхнім мешканцям книжки, іграшки, одяг та взуття. Найбільше їм потрібна увага і добре слово, тож студенти навчені цих гуманних методик. Безумовно, загони працюють на добровільних засадах. А мотивація для студентів — їхнє прагнення почуватися Людиною. Бо безкорислива допомога ближньому — це природний вияв щирого. Роки системної волонтерської роботи в університеті зробили її традиційною, тому нас не здивувало, що студенти одразу почали звертатися з пропозицією добровільно їхати в зону АТО для допомоги в польових шпиталях. Тільки роз’яснення викладачів, що на фронті потрібні професійно підготовлені лікарі, а не ентузіасти, зупиняли їх. Нині вони працюють волонтерами в Одеському 411-му шпиталі. Майже тисяча студентів стали донорами крові, а на зібрані кошти для польових шпиталів купували медичну техніку, ліки, харчі. Ми одразу взялися допомагати фронту Мені не раз доводилось разом із професорами університету виїжджати в зону АТО, щоб перевірити, фахівці якого профілю і якої кваліфікації потрібні в умовах бойових дій. Річ у тім, що цивільні лікарі виявилися професійно не готовими до роботи в таких умовах, бо ще 2010-го хтось вирішив, що військові кафедри не потрібні медичним університетам, і такі дисципліни, як воєнно-польова хірургія, воєнно-польова терапія, воєнна гігієна й інші, було викреслено з програми підготовки лікарів. Тож наші фахівці вже під час бойових дій проводили навчання. Одеський національний медичний університет разом з Українською військовою медичною академією видав новий підручник «Воєнно-польова хірургія», який буде базовим для підготовки військового лікаря. Волонтерський рух торкнувся не тільки студентів університету. За час проведення АТО жоден професор, хірург-практик не відмовився від поїздки у польові шпиталі. Деякі з них виїжджали в період своїх відпусток. Оперували майже під обстрілами. Кілька сотень складних операцій на рахунку наших хірургів. Якось спитав у професора Олександра Ткаченка, якого, до речі, нагороджено медаллю за роботу в Першому добровольчому мобільному шпиталі, чому він доповідає мені про те, що був у зоні АТО, тільки після повернення. На це була відповідь: «Пішов під час відпустки. Мало що може статися на війні. Не хотів, щоб у вас були проблеми». Я лікар і розумію, яку силу духу треба мати хірургові, оперуючи 24 години на добу та ще в умовах, далеких від звичайних, постійно перебуваючи у стресовій ситуації. Та ще й щодня бачиш кров, рани, смерть. У Юлії Друніної є такі рядки: «Кто говорит, что на войне не страшно, тот ничего не знает о войне». А наш завідувач кафедри загальної та військової хірургії професор Михайло Каштальян, який має неабиякий досвід роботи в бойових умовах, каже: «Страх — фізіологічне почуття. Не пам’ятаю, щоб я колись боявся. Небезпека є завжди, але коли робиш свою роботу, ти її просто робиш — і все». Університет справедливо пишається своїми високоморальними фахівцями. Нашим студентам є в кого навчатися не тільки професії, а й мужності, патріотизму і благородства. Насамкінець. Нині багато дискутують щодо волонтерства: потрібен цей рух в Україні чи ні. А якщо потрібен, то яким йому бути. Ефективність і доцільність волонтерського руху доведена існуванням його в усьому світі майже століття. Понад 100 мільйонів людей у Європі займаються цією благородною справою. Останніми роками й в Україні накопичено достатньо позитивного досвіду. Волонтерство вже стало частиною культури і світогляду українців, що підтверджує формування в нашій країні громадянського суспільства. Тому питання, бути чи не бути волонтерству, не стоїть. Тим більше, що волонтери не потребують допомоги від держави, бо таку допомогу надають самі, навіть іноді замінюють державні установи, як це було в Донбасі в перші місяці російської агресії. Тому влада має всебічно підтримувати волонтерський рух у країні, створювати на законодавчому рівні можливості й мотивації для людей, які присвячують себе благородній справі, формують єдину українську націю. Валерій ЗАПОРОЖАН, ректор Одеського національного медичного університету, академік, для «Урядового кур’єра» При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua[:]

• Оптимізація освітньої діяльності університету відповідно до Закону України «Про вищу освіту»

  [:ru]Запорожан В.М.,Кресюн В.Й.,Чернецька О.В. Науково-практичний журнал «Медична освіта», №2 (66),2015- с.53-54[:]

• Platelet-rich plasma enhances regeneration of the affected skin in case of experimental dermatitis

  [:ru]Zaporozhan V.N., Kholodkova E.L., Neskoromnaya N.V., Badyin I.V. Journal of Health Scinces,2014;04(04):045-054,ISSN 1429-9623/2300-665Х – P.45- 54[:]

• Magnetik field effects on gene expression and steroid metabolism; implications for physiology,disease and therapeutics

  [:ru]Zaporozhan V.N., Ponomarenko A. The 16th International Meeting of Human Genome Variat and Complex Genome Analysis, San Francisco,November 11-13, 2015,P.54[:]

• Перспективи впровадження сучасних інновацій в освітню діяльність університету

  [:ru]Запорожан В.М., Кресюн В.Й.,Рогачевський О.П.,Чернецька О.В. УДК 378.147 Матеріали ХІІІ Всеукр.науково-прктичної конференції з міжнародноюучастю[:]